Молитва така сильна і могутня, що молись і роби, що хочеш, і молитва зведе тебе до правильного і праведного діяння.
Для богоугодження нічого більше не потрібно, як любити, – люби і роби все, що хочеш, говорить блаженний Августин: бо хто істинно любить, той не може і хотіти зробити що-небудь неугодне своєму коханому … Так як молитва є вилив і дію любові, то воістину про неї можна сказати так само подібне: і роби що хочеш, і ти досягнеш мети молитви, набудеш нею освячення!
Щоб ґрунтовніше розвинути поняття про цей предмет, пояснимо прикладами:
1) Молись, і думки все, що хочеш, і твоя думка очиститься молитвою. Молитва подасть тобі просвітлення розуму, вгамує і віджене всі недоречні помисли. – Це стверджує св. Григорій Синаїт: “Якщо хочеш, радить він, прогнати помисли і очистити розум, молитвою проганяй їх, бо, крім молитви, нічим не можна утримати думки”. Про це також говорить і св. Іоан Лествичник: “Ісусовим Ім’ям перемагай уявних ворогів, крім цієї зброї не знайдеш іншого”.
2) Молись, і роби, що хочеш, і діла твої будуть богоугодні, і для тебе корисні та рятівні.
Часта молитва, про що б не була, не залишиться без плоду (Марк Подвижник) оскільки в ній самій є сила благодатна. “Святе ім’я Його і кожен, хто покличе Ім’я Господнє, спасеться.” Наприклад, той, хто молився без успіху в безбожності в цій молитві, отримав образ і поклик до каяття. Сластолюбна дівчина молилася при поверненні і молитва вказала їй шлях до цнотливого життя і до слухання настанов Ісуса Христа.
3) Молись, і не працюй багато своєю силою перемагати пристрасті. Молитва зруйнує їх у тобі: “Що у вас болій є того, що у світі”, каже священне писання. А св. Іван Карпафійський вчить, що якщо ти не маєш дару помірності, не засмучуйся; але знай, що Бог вимагає від тебе старанності до молитви, і молитва спасе тебе.
Описаний у Вітчизнику старець, який “занепали перемоги”, тобто спотикнувшись гріхом, не сумував, але звернувся до молитви і нею розсудливим, служить доказовим цьому прикладом.
4) Молись і не бійся нічого, не бійся бід, не страшись напастей, молитва захистить, відверне їх. Згадай потопаного маловірного Петра; Павла, що молився у в’язниці; ченця, позбавленого молитвою від спокуси, що спіткала; дівчину, врятовану від зловмисного воїна через молитву, і тому подібні випадки: це підтверджує силу, потужність і всеосяжність молитви в ім’я Ісуса Христа.
5) Молись, хоч як-небудь, тільки завжди, і не соромся нічим; будь духовно веселий і покійний: молитва влаштує все і навчить тебе. Пам’ятай, що про силу молитви говорять святі – Іоанн Златоустий і Марк Подвижник: перший стверджує, що “молитва, хоча б приносилася від нас, наповнених гріхами, відразу очищає”… А другий так про це говорить: “Молитись якось полягає в нашій силі; а молитися чисто є дар благодаті”. Отже, що в твоїй силі, то пожертвуй Богові; хоча кількість (для тебе можлива) приноси спочатку Йому в жертву, і Божа сила виллється на твою немічну силу; і молитва суха і розсіяна, але часта – повсякчасна, знайшовши навичку, і звернувшись у натуру, стане молитвою чистою, світлою, полум’яною і гідною.
6) Потім, нарешті, що якби час твого неспання супроводжувався молитвою, то природно, що не залишалося б часу не тільки на гріховні справи, а й навіть на помисли про них.
Тепер бачиш, скільки глибоких думок зосереджується в цьому мудрому вислові: “люби, і роби, що хочеш. Молись, і роби, що хочеш!”… Як радісно і втішно все сказане для грішника, обтяженого слабкостями, – для того, хто тягне під тягарем воюючих пристрастей!
Молитва – ось усе, шановане, як всеосяжний засіб для спасіння і вдосконалення душі… Так! Але з ім’ям молитви тісно пов’язана тут і її умова: “Безперестанно моліться”, заповідає слово Бомія. Отже, молитва тоді явить всечинну силу і плід, коли буде вироблена часто, безперестанку, бо часто молитви безумовно належить нашій волі: як і чистота, старанність і досконалість молитви є даром благодаті.
Отже, молитимемося якнайчастіше, присвятимо все життя нашій молитві, хоч і розваженій спочатку! Часта вправа вона навчить уваги, кількість неодмінно призведе до якості.
Щоб навчитися робити щось добре, треба робити якомога частіше, сказав один досвідчений духовний письменник.
ПРОФЕСОР. Воістину, велике діло молитви! А ревнощі до її частості є ключем для відкривання благотворних скарбів її. Але як часто я зустрічаю в собі боротьбу між ревністю і лінощами! Як би бажано було знайти засіб і допомогу до перемоги, і до переконання і збудження невпинно прилежати молитві!
СХІМНИК. Багато духовних письменників різні представляють засоби, засновані на здоровому розумінні – для збудження старанності до молитви: як наприклад:
1) Радять заглиблюватися в роздуми про необхідність, перевагу та плідність молитви для спасіння душі.
2) Твердо переконати себе, що Бог, безумовно, вимагає від нас молитви, і слово Його скрізь про це проповідує.
3) Постійно пам’ятати, що за лінощами та недбалістю про молитву не можна встигати у справах благочестя і набути спокою та спасіння; а тому й неминуче має зазнати це як покарання на землі, так і муки у вічному житті.
4) Надихнути рішучість свою прикладами Божих Угодників, які всі шляхом безперестанної молитви досягли освячення і спасіння та ін.
Хоча всі ці кошти мають свою гідність і випливають із справжнього розуміння, але хвора недбальством сластолюбна душа, приймаючи і вживаючи вони, рідко бачить їхню плідність з тієї причини, що ці лікарства гіркі для розпещеного її смаку, і слабкі для глибоко пошкодженої її натури. Бо хтось із християн не знає, що молитися треба часто і старанно, що цього вимагає Бог; що за лінощі до молитви понесемо покарання, що всі святі старанно і невпинно молилися; проте, все це пізнання так рідко чинить свій сприятливий наслідок! Кожен спостерігач бачить у собі, що він або мало, або анітрохи не виправдовує діяльністю цих навіювання розуму і совісті, і при нерідкому спогаді про це живе так само погано і ліносно…
Тому досвідчені і богомудрі св. Батьки, знаючи слабкість довільності і дебелость сластолюбного серця людського, діють на це особливо, і з цього боку, подібно лікарям приправляють гіркі ліки солодкими сиропами і тілом, що тішить краї лікарської посудини медом, відкривають найлегший і дійсний засіб, винищує діюче за допомогою Божої – досягти досконалості та солодкої надії на молитву любові до Бога. Вони радять скільки можна частіше розмірковувати про такий стан душі, і уважно читати про це оповідання Отців, які підбадьорливо запевняють, як доступно і легко можна досягти цих солодких внутрішніх відчуттів у молитві; і як вони бажані, якось: насолода, що витікає з серця; заспокійлива теплота і світло, що виливаються всередині; невимовне захоплення, радість, легкість, глибокий спокій і суттєве блаженство і самовдоволення життя, що вселяється при дії молитви в серці. Поглибленням у ці роздуми, слабка і холодна душа зігрівається, зміцнюється, підбадьорюється успіхом до молитви, і ніби приманюється до досвідів молитовної вправи, як говорить про це святий Ісаак Сирин: “приманка для душі є радість, що виробляється надією, процвітаюча в серці; Він же продовжує: “На початку цього діяння і до кінця передбачається якийсь спосіб і надія вчинення … а це і спонукає розум покласти основу справи і в думці на цю мету, запозичує розум для свого втіхи в справі”. Також преподобний Ісихій, описуючи спотикання лінощами до молитви і усталення до відновлення старанності до неї на закінчення прямо говорить наступне: “Тоді не за інше що в серцевому мовчанні хотіти готові буваємо, як за солодке оного в душі почуття і веселість” (гол.
А з цього випливає, що заохоченням до дбання про молитву наставляє цей Батько “солодке її почуття і веселість”… Подібно до цього і Великий Макарій вчить, “що духовні праці наші (молитву) з цілією і надією плодів, т. е. з насолодою в серцях наших.
Ясний приклад цього способу, як потужного засобу, видно на багатьох місцях “Добротолюбства” у докладних описах молитовних насолод; їх те, якнайчастіше потрібно прочитувати боротьбі з недугою лінощів або сухості при молитві, вважаючи себе однак недостойними цих насолод і покірно себе докоряючи себе в недбальстві про молитву.
Ієрей. Чи не поведе недосвідченого таке роздуми до духовної любощів, – як називають богослови те прагнення душі, яка прагне надмірних втіх і люб’язності благодаті, не задовольняючись тим, що вона повинна виконувати справу благочестя за обов’язком і обов’язком, не мріючи про нагороду?
ПРОФЕСОР. Я думаю, що богослови в цьому випадку застерігають від непоміркованості або жадібності духовних насолод, а не зовсім відкидають насолоду і втіху при чеснотах: бо, якщо бажати нагороди і не є досконалість, Бог однак не забороняє людині думати про нагороду і втіху і навіть Сам уживати заповідей та до досягнення досконалості. – “Шатай батька твого і матір твою” ось заповідь! – І ось слідом за нею нагорода, що заохочує до виконання її: “Да благо ти буде”. “Якщо хочеш досконалий бути, йди, продажь маєток твій і дай жебракам”, – ось вимога досконалості. – І безпосередньо за цим нагорода, що заохочує до досягнення досконалості: “Мати імаши скарб на небесі” (Мф. XIX, 27).
“Зрадійте того дня, коли зненавидять вас люди і пронесуть ваше ім’я як зло, Сина людського заради”, – ось велика вимога подвигу, для якого потрібна незвичайна сила духу і непохитне терпіння. Для цього ось і велика нагорода і втіха, здатні порушити і підтримати незвичайну силу духу: “бо ваша вина багато на небесах”, тому я думаю, що і якесь прагнення до насолоди в серцевій молитві потрібне, і становить головний спосіб до досягнення як старанності, так і успіху. Отже, все це незаперечно підтверджує практичне міркування батька схимника про цей предмет, зараз вислухане нами…
СХІМНИК. – Найяснішим словом говорить про цей предмет один із великих Богословів, саме св. Макарій Єгипетський так: “Як при насадженні винограду додається старанність і праця з метою зібрання плодів, і якщо їх не буде, то вся справа буде марна; так і при молитві, якщо плодів духовних, тобто, любові, миру, радості та ін. целию, чи надією плодів, т. е. насолод солодощами в серцях наших ми виконувати повинні” (сл. 3, гл. 5). Чи бачиш, як ясно дозволив цей св. Батько питання про потребу насолод при молитві? … Та ось і ще до речі мені прийшов на пам’ять нещодавно прочитаний складає головну причину потягу до виливу; і тому розгляд цієї природності, може також служити сильним засобом до збудження старанності в молитві, яких засобів так бажано вишукує м. професор. досліджуючи, що не може бути дії без причини, і по лествице відчутних речей сходячи від нижчих до вищих, нарешті досягає до головної причини Бога. Тому-то жодної нації, жодного племені дикого не бувало і немає, без будь-якого уявлення про Бога. що тягне його у висоту, щось нудить до чогось невідомого … З цієї підстави відбуваються всі природні релігії, при цьому дуже чудово те, що повсюдно сутність або душу кожної релігії складає таємна молитва, що ознаменовує себе якимось видом рухів і явного дикого поняття людей язичницьких!… Як дивне це явище в очах розуму, настільки більше вимагає від нього ж розкриття таємної причини цього дивного явища, що виражається в природному прагненні молитви.
Психологічна відповідь на це не складна: корінь, розділ і сила всіх пристрастей і дій у людині є вроджене самолюбство. Це ясно підтверджує докорінна і загальна ідея самозбереження. Кожне бажання, кожне підприємство, кожна дія людська має на меті задоволення себелюбства, шукання власного блага. Задоволення цієї потреби супроводжує все життя природної людини. Але дух людський не задовольняється нічим чуттєвим, і вроджене самолюбство ніколи не замовкає у своєму прагненні; тому бажання розвиваються дедалі більше, прагнення до благу зростає, наповнює уяву і налаштовує цього почуття. Виливання цього внутрішнього відчуття і бажання само собою розкривається, є природне збудження до молитви, є потреба себелюбства, що насилу досягає своїх цілей. Чим менше людина досягає успіху і чим більше мається на увазі власне благо, тим більше бажає, тим сильніше виливає бажання своє в молитві; звертається з проханням, бажаного до невідомої причини всього сущого. Отже вроджене себелюбство – головна стихія життя, є корінна причина, що збуджує природну людину до молитви!
Премудрий Творець природи влив у природу людини здатність себелюбства саме як приманку, за словами батьків, яка б вабила і зводила занепалу людську істоту до горного спілкування. –
О, якби людина не псувала цієї здібності і тримала б її у зверхності щодо своєї духовної натури! Тоді б він мав сильне підбадьорення та засіб на шляху до моральної досконалості. Але, на жаль! Як часто з цієї благородної здібності робить він підлу пристрасть самолюбства, коли звертає її в знаряддя тварин своєї натури!
Сердечно дякую вам, любі мої відвідувачі! душевна спасительна ваша розмова дуже мене насолодила, і багато повчального повідомила мені малодосвідченого. Хай віддасть Господь благодаттю Своєю за повчальну любов вашу.
Усі розпрощалися.